Як влучно свого часу висловилася журналіст і літератор Валерія Радзієвська, «бабине літо – період роздумів, посиденьок, співів і примирення після сварок. Пора, коли на осінньому сонці ще можуть погрітися старі жінки».
Цього року бабине літо принесло літнім українцям перші плоди пенсійної реформи. Комусь пощастило більше, комусь – менше. Але 62 відсотки вітчизняних пенсіонерів незлим, тихим словом дякують Уряду за «турботу» у вигляді суто символічного підвищення пенсій.
Невтомний революціонер Михайло Саакашвілі з притаманним грузинам гарячим темпераментом пропонує усім невдоволеним зібратися 17 жовтня у Києві. Висловити свій протест, поставити Президентові ультиматум. За чий кошт українські пенсіонери мають добиратися до Києва він не уточнив. Таким чином в арсеналі засобів громадянського спротиву їм залишаються лише роздуми, посиденьки та співи.
Саакашвілі нам каже, що в Україні він ні на що не претендує. Ні посад йому не треба, ні статків. Справедливість він просто хоче вибороти. Покласти життя на вівтар перемоги. Але ж перемоги чиєї? Мішико запевняє, що нашої. Ну що ж. Хотілося б в це вірити. Але варто згадати, що Петро Олексійович та Михаїл Ніколозович гризли граніт науки в одній alma mater. Або alter mama. Чи як там латиною правильно?
Зате Юлія Володимирівна Тимошенко діє рішуче і прозоро. Вона заспокоїла усіх українців – піду, каже, в черговий раз боротися за президентську посаду. Зігрію, мовляв, українців материнським теплом. Усіх і одразу грітиму всіма фібрами свого невгамовного калорифера.
У цьому зв’язку чомусь пригадується казочка про вовка і сімох ягнят. Особливо в інтерпретації відомого музичного мультфільму радянських часів. Чи варто українцям довіряти людині з комсомольським минулим, яка виховувалася на найгірших зразках «совєтської» культури? Навіщо ж тоді ми робимо декомунізацію?
Взагалі, Київ щотижня запускає в наш життєвий простір такі реформаторські «хвилі», що провінція не встигає висунути голову, аби хапнути чистого повітря. От вже і медична «хвиля» намагається накрити нас з головою. Госпітального округу, як кажуть, у Володимирі вже не буде. Боротьба міського голови та його самовідданих заступників за підтримки волинських депутатів виявилася марною. Лишилося б хоч щось корисне людям від Володимирського медичного комплексу…
Десь на горизонті маячить і реформа земельна. Швидше за все, МВФ та інші наші закордонні партнери від цієї ідеї не відступлять. І не слід їх у цьому звинувачувати. Вони щиро бажають нам кращого у своєму розумінні. Хто ж нам винен, що всі їх ідеї у виконанні української влади перетворюються на незрозуміло що з непередбачуваними наслідками? Територіальні громади створюються, а з громадою все одно влада ні говорити, ні рахуватися не хоче.
Отже, на городі – бузина, а в Києві – дядько. Чи дідько? Хто його знає. Поки що українцям залишається радіти останнім теплим дням осені.
Хоча… Як зазначила свого часу у своєму матеріалі рівненська журналістка Олена Грицак, «є і третє бабине літо. Воно зазвичай несподівано поверталося на михайлівські дні, тобто у другій половині листопада. І вже після цього починає панувати зима, перші морози та сніг, адже зазвичай Михайло приїздить білим конем».

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!