Ще наприкінці минулого року у Володимирі-Волинському виникла досить-таки оригінальна та революційна ідея – створити реабілітаційний центр для діток з інвалідністю, яка  віднайшла підтримку у місцевих депутатів. Згодом виділили приміщення, яке розташоване у будівлі управління освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради на вулиці Ковельській, 129. Спочатку вирішувалися організаційні моменти: державна реєстраця та пошук  кадрів.

Пройшло достатньо часу. І чомусь про центр призабули. Причина – не могли віднайти кваліфікованих кадрів, зокрема директора. Звісно, не кожний зможе звалити на себе непосильну ношу на   етапі становлення нової структури, яка потребує реконструкції, неабиякого фінансування, матеріально-технічного оснащення. І ось на нещодавній оперативці міський голова Петро Саганюк представив директора центру Олену Токарєву, з котрою видання вирішило поближче познайомитися та розвідати про мету, завдання та діяльність майбутнього реабілітаційного центру для дітей з інвалідністю.

  • Олено Петрівно, як Вам вдалося очолити цю посаду, адже претендентів, якщо не помиляюся, на неї було декілька?
  • За професією я логопед, соціальний педагог та психолог. Реалізувалася успішно у багатьох соціальних установах та організаціях Нововолинська, звідки родом. У минулому році у плані співробітництва одержала запрошення від громадської організації  «Берег надії» із Володимира-Волинського. Почувши про створення центру, ідею якого я виношувала вже декілька років ще у Нововолинську,  вирішила подати на конкурс разом із необхідним пакетом документів  проект  реабілітаційного центру. Приємно, що конкурсна комісія надала перевагу моїй особі. І ось з 1 серпня я обіймаю керівну посаду.
  • Пані Олено, розкажіть трохи про свою діяльність
  • У мене є більше 10 років досвіду роботи саме із дітками – інвалідами та дітьми з особливими потребами. Спочатку очолювала Нововолинську ПМПК (психолого-медико-педагогічна консультація ). Пізніше створила  громадську організацію із центром розвитку, де працювала психологом, логопедом та керівником громадського осередку. Паралельно працювала вихователем у спецшколі.
  • Декілька слів про сам реабілітаційний центр
  • Нам передано 150 квадратних метрів під реконструкцію приміщення для потреби центру. Звісно, сам центр не є дешевим проектом, однак на першу пору коштів, які надав міський бюджет, надіємося, що вистачить. Обладнання для такого центру дороге, проте я маю досить-таки хороший досвід співпраці із французьким благодійним фондом, який неодноразово надавав такі засоби для реабілітації, аналогів яких ще немає в Україні. Остання партія із реабілтаційним обладнанням вагою більше тонни прийшла із Франції в травні. Надіюся, що й надалі підтримуватиму тісний зв’язок із благодійниками та спонсорами, які допомжуть укомплектувати усім необхідним центр задля розвиту та реабілітації діток.
  • Скажіть, будь ласка, яка чисельність діток матиме змогу відвідувати центр?
  • Я не готова нині говормити про усю кількість дітей, які є інвалідами чи з особливими потребами. Однак вже на адресу нашої установи надійшло 65 заяв від батьків, які  бажають разом із дітками відвідувати центр.
  • А яким чином будуватиметься робота самого реабілітаційного центру?
  • Мета центру – перш за все допомогти батькам інформаційно. Планується робочий процес організувати таким чинм, щоб до нас могли звернутися дітки різновікових категорій. Зранку й до обіду займатимуться дітки дошкільного віку, а післяобідньої пори ті, які звільняться від навчального чи виховного процесу. Окрім цього, ми намагатимемося організувати патронат сімей із першого дня народження дитинки із вадами здоров’я. Для цього складатимемо плани та маршрут розвитку дитини до певного віку.
  • З якими проблемами Ви вже  зустрілися?
  • Перш за все, не вистачає фахівців. Особливо дитячого психіатра, фізіотерапевта та реабілітолога. Важко віднайти логопеда. Проте надіюся, що все ж таки з часом ми згуртуємо команду професіоналів з великим серцем та доброю душею. Бо працювати із дітками, які мають вади здоров’я, не кожен зможе. Потрібно просто цих діток любити та сприймати їх такими, якими вони є. Прикро, що не кожному це вдається. Більше того, наше суспільство ще не готове сприймати таких дітей. Тому частенько ловиш дивні, а подекуди відразливі погляди, коли йдеш із дитинкою із хворобою дауна або аутизму. Власне для цього й потрібно створювати подібні центри у кожному місті, щоб полегшити долю знеболених родин та дати їм віру в те, що їхні діти нічим не відрізнаються від нормальних діток. Звісно результату відразу не буде видно. Однак до цього ми повинні прагнути.
  • З якого часу центр відкриє офіційно двері для діток?
  • Надіємося, що з нового року ми повноцінно запрацюємо. Звісно, не все залежатиме від мене особисто. Фінансування, реконструкція приміщення, наповнення відповідним реабілітаційним оснащенням є нині основними моментами, які впливають на подальшу роботу центру. Надіюся, що усі гуртом ми спрацюємо оперативно.

 

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!