Не хотілося писати про це напередодні Великодня, бо люди готувались до свята, і псувати настрій цим недобрим постом було б не зовсім доречно. Можливо, і зараз би не писала, коли б не жахлива звістка про вбивство на Яворівському полігоні військовослужбовцем фельдшера.

Нагадаю: трагедія не оминула і наше місто у ніч з 12 на 13 квітня на вулиці Князя Романа знайшли непритомного побитого бійця 14 ОМБр, який невдовзі помер у лікарні. З’ясувалось, особою, яка нанесла йому травми несумісні з життям, є військовик контрактник цієї ж бригади, уродженець Львівської області.

Як вдалося дізнатися, у потерпілого виявили 11 (!!!!!!!!!!) гематом у голові. Це ж як потрібно було бити людину, щоб забити до смерті?! І за що? Кажуть, що вбивця ще й вихвалявся, як він голіруч бив товариша по службі.

Але!!! Це, виявляється не вбивство. Принаймні мені вчора так сказав начальник нашої поліції Михайло Бобик, у якого я брала коментар для газети. Це – нанесення тяжких тілесних ушкоджень, за які дають від 5 до 8 років. За те, що позбавив життя людини – ось такий термін. А при хорошому адвокаті і при нинішній судовій системі, яка відпускає тих, хто має гроші або ж зв’язки, взагалі скажуть, що загиблий сам 11 разів вдарився. Подейкують, що підозрюваний уже мав проблеми із законом у себе вдома за подібний злочин. Але тоді до смерті, на щастя, не дійшло. І щоб все втихло, втік до війська. Герой! Чи не так? Хоча героєм мав би бути потерпілий, який пройшов АТО і тільки повернуся з реабілітації.

Дуже дивною була відповідь ОК “Захід”, у якій йдеться про те, що “військові проводили свій час на власний розсуд”. Непогано провели! Чи не так? Але хто за це відповідатиме? Напевно ніхто, бо ж сталася біда поза парканом військової частини. Варто зазначити, що за кілька днів після трагедії сталася чергова пригода, внаслідок якої один з військовиків отримав травму ока і був госпіталізований. І чомусь не дивує, що трапилось це під дією оковитої, яку вони умудряються проносити на територію частини. Хоча не усім це вдається, бо чергові строковики на КПП навчились витрясати з них її. А от що робити офіцерам, котрі відповідають за отаких горе-вояк? Чому вони повинні замість того, щоб займатися своїми безпосередніми обов’язками, ловити «аватарів» з пляшками в руках та проводити  з ними виховні бесіди? Бо інакшого покарання для них ще не придумали. Хіба зарплатню зрізати до кількох сотень, але їх це не дуже лякає.

Чого чекати далі? Тож не потрібно і війни, самі себе повбиваємо.

На жаль, у війську нічого не змінилось, окрім форми і зарплатні, на яку і “клюють” більшість чоловіків. А навпаки – стало ще гірше. А ще туди лопотять ті, хто порушив закон, і щоб відбілити себе, або ж уникнути покарання – підписують контракт. Не можна, звичайно осуджувати нікого, бо від суми і від тюрми не зарікайся. Можна помилитися один раз, а розплачуватись все життя. Але тоді виходить, що армія стала прихистком ось таких “втікачів”. І що саме болюче: це – армія, яку простий народ підняв з колін, і яка є його гордістю і захисницею. І як боляче дивитися тим офіцерам, за плечима яких багато років служби, і котрі пройшли пекло війни, і зараз знаходяться на передовій, на от таких “хероїв”, які прийшли на службу, щоб вбивати своїх товаришів.

Ще більше болить тим хлопцям, котрі пліч-о-пліч стояли один за одного, а деякі віддавали життя за побратимів. А тут ось так просто забирають життя, “відпочиваючи на власний розсуд”.

Жанна Білоцька

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!