Це була чужа війна, на чужій території. Їх, молодих, сповнених життєвих сил хлопців з різних куточків колишнього СРСР відправили у далеку й чужу країну, виконувати інтернаціональний обов’язок.

Були серед них і волиняни. Чимало з них повернулися додому у цинкових трунах, але пам’ять про них живе і досі у серцях вчорашніх воїнів. Більше того, вони роблять усе можливе, щоб ніхто і ніщо не було забутим.

Про те, чим нині живе Володимир-Волинська міськрайонна організація ветеранів Афганістану (воїнів інтернаціоналістів), дізнавались у її очільника Івана Омельчука та його бойових побратимів.

– Наша спілка існує ось уже більше двадцяти років і об’єднує близько трьохсот учасників бойових дій міста та району, – розповідає Іван Адамович. – Разом вирішуємо усі питання, обговорюємо проблеми і шукаємо шляхи їх розв’язку. На жаль, мушу визнати, останнім часом про нас почали забувати. Ми не вимагаємо особливої уваги до себе чи якихось привілеїв, просто хочемо, щоб нас пам’ятали. Ще не так давно афганців запрошували у навчальні заклади міста і району, до нашого музею ходили на екскурсії. Тепер – усього цього немає. Розумію,  триває війна у нашій державі і вся увага людей прикута до неї, до сьогоднішніх героїв, котрі творять нову історію. Але не хочемо, щоб нас відкидали на задній план. Бо ми такі ж учасники бойових дій як і вони, лише з різницею у чверть віку. Маємо спільні проблеми і відкриті до спілкування.

Більше того, ми намагалися об’єднатися, бо у нас є приміщення, де  збираємось, і найголовніше – досвід, яким залюбки готові поділитися. Але зрозуміли, що є різними, не тільки за віком, а й за інтересами. В результаті, була створена ще одна спілка, до якої входять лише офіцери ЗСУ. Нам, колишнім воїнам-інтернаціоналістам, важко таке зрозуміти, оскільки нас завжди пов’язувала спільна ідея, щирі стосунки та готовність прийти на допомогу один одному. У більшості теперішніх учасників бойових дій на першому місці – пільги, отримання земельних ділянок, квартир…

Пам’ятаю, коли повернулися з Афганістану, лише через кілька років отримали статус УБД. Про всі інші вищеназвані блага і мови не було. Те ж саме і про психологів, реабілітацію. Найкращими психологами були ми самі. Збирались у колі побратимів, спілкувалися, вирішували болючі питання, це й було нашою реабілітацією. А вони не хочуть навіть спілкуватися між собою.

Підтримує нашу спілку директор ТзОВ «Гербор Холдинг» Олег Борбелюк, керівник «Укрпетроль» Сергій Ковальчук, підприємець та депутат міської ради Руслан Мороз, а також голова молодіжної ради та депутат міської ради Максим Клим’юк .

Підтримуємо військово-патріотичний центр «Третій полк», яких, до речі, є чотири по Україні – три у містах мільйонниках і один у Володимирі. Вважаємо те, що робить її керівник Руслан Бормовий, заслуговує уваги і підтримки.

Є у нас і проблеми, вони переважно стосуються соціальної сфери – пільгових перевезень, лікування. З початком бойових дій кількість пільговиків зросла і перевізники не завжди йдуть нам на зустріч. З одного боку їх можна зрозуміти, бо більшість  є приватниками, крім того, не кожному вдається заключити договір з владою щодо відшкодування коштів. Та й інколи держава не поспішає їх повертати. А з іншого – є закон, згідно якому маємо право на пільговий проїзд. Те саме стосується і лікарні, де на кожне відділення для учасників бойових дій виділяється по два ліжка. А що таке два ліжка на район, коли ми не молодіємо, а хвороби все більше дошкуляють?

З кожним роком нас стає все менше, ось сьогодні теж проводжаємо в останню путь товариша. За всі роки втратили 76 побратимів з нашої спілки, але вони назавжди залишаться у нашій пам’яті. Як і ті, котрі загинули на війні, і яких ми вирішили вшанувати, розмістивши їхні світлини і афганську атрибутику на одному з маршрутних таксі. Ми щиро вдячні перевізнику Михайлу Тищуку, який пішов нам на зустріч і надав цю можливість. Цей автобус є нагадуванням, що ми є. 

Щороку зустрічаємось з бойовими товаришами у різних містах СНД, – доповнює Івана Омельчука його товариш Ігор Кудрін. – Минулого року це відбулось у Москві. Не хочу, щоб хтось шукав у цьому політичний підтекст.  Нас, афганців, поєднує дружба. Ніхто з наших колишніх побратимів не зловтішається, жодного поганого слова ми не почули ні від кого. Навпаки, нам співчувають і підтримують.

Там, у горах Афганістану, ми прикривали один одного, не дивлячись на національність. Мене двічі рятували: перший раз – українець, другий – білорус. З таджиком втамовували спрагу з однієї фляшки. Коли збираємось, намагаємось не торкатися політики, ділимося спогадами, розповідаємо про теперішнє життя, відвідуємо могили побратимів. Традиційно щоразу веземо із собою сало та інші національні смаколики.

– Серед нас, вчорашніх воїнів-інтернаціоналістів, є полковник США. Це наш побратим, доля якого закинула за океан, де він продовжив свою кар’єру, – додає  Василь Медвєдєв. –  Двічі приїздив на зустріч, і йому завжди цікаво побачитись із нами, дізнатися про наше життя. Їдуть хлопці з Литви, Білорусі, Таджикінстану, Молдови, Росії… Не дивлячись на відстань, завжди готові допомогти один одному. З кожної зустрічі привозимо не тільки нові враження, а й відео, яке розміщуємо у соцмережі, на сайтах. А кілька років тому наші воїни-інтернаціоналісти побували в Афганістані, де поклали квіти на місці загибелі наших побратимів. Утім, щоб потрапити туди, їм довелося звернутися до старійшин, котрі у свою чергу поцікавились метою візиту. А коли почули, що ті приїхали вшанувати місце загибелі товаришів, і на прохання їх рідних покласти квіти, не тільки дозволили їм це зробити, а й надали охорону.

На прощання афганці провели для нас невеличку екскурсію по музею афганської слави. Серед кілька десятків видів зброї тут можна побачити світлини побратимів. Зізнаються, що ідею розмістити їх, підкинули діти, котрі були частими гостями. Але особливе місце займають фото із загиблими товаришами – лейтенанта Петрука, прапорщика Войтичука та майора Мельничука. Вони розповідають відвідувачам музею про подвиги своїх побратимів, намагаючись зберегти пам’ять про них. І запевняють, допоки вони живі, вона житиме…

Жанна БІЛОЦЬКА

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!