Нещодавно усі, хто користується громадським транспортом – маршрутними таксі районного сполучення, відчули значне навантаження на гаманці. Справа у тім, що проїзд подорожчав щонайменше на 50 відсотків, а на деякі маршрути – ще більше. І там, де проїзд був 6 гривень, за одну ніч підскочив до 9 гривень. 

Можна припустити, що такого здороження не було б, якби не “нова” мінімальна заробітна плата, яка становить 3200 гривень. Проте такі гроші більшість трудового люду у кишеню не покладе, бо з цієї суми варто вирахувати податки, тому на руки належить трохи більше як 2500 гривень.

Проте саме 3200 закладається як першопочаткова складова до усього, зокрема тарифів. Не оминуло підняття тарифу на проїзд. І якщо раніше ще влада на місцях могла якось вплинути на формування ціни проїзду в маршрутках, то нині – кожний суб’єкт господарювання у сфері надання послуг з пасажирського перевезення, має право переглядати свої тарифи без тиску збоку влади. Таке право перевізникам «подарував» Кабмін ще у 2015 році, видавши постанову №240.  Ось тільки чомусь й досі жодна влада – ні місцева, ні обласна, ні та, що у Києві, ніяк не може змусити перевізників видавати квитки. То яким же чином відбувається отой облік кешу, який водій назбирує з кожного із нас за день або зміну? А підрахувати неважко, бо в часи пік кожна маршрутка просто набита пасажирами.

Як би ми не розмахували руками та висловлювали свої  негативні емоції, “потяг з тарифами” вже пішов. Але цілком закономірно: якщо дорожчає ціна проїзду, автоматично повинна рости якість самої послуги з перевезення.  Але ось тут нас чекає розчарування та здивування: ми як їздили у мало не у мішках із болтами та гайками, так і далі….

Автобусний парк майже більшості перевізників Володимирщини практично не оновлюється. У маршрутках подекуди холодно, водії не дотримуються графіку перевезень, часто транспорт виходить із ладу. І люди, що приречені платити високу ціну проїзду, змушені й надалі залежати від перевізника.

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!