Ця історія має не надто приємний початок і вкотре доводить бездушність декотрих чиновників, які так люблять себе ставити в один ряд із патріотами, одягають вишиванки та мало не зі сльозами на очах промовляють пафосні тексти, коли доводиться розповідати про подвиги тих, хто загинув в зоні АТО. 

 

Нелегко було слухати розповідь матері загиблого воїна, офіцера, нашого земляка із Устилуга Сергія Свища пані Катерину. Коли вона оповідала про те, що трапилось, – ледь стримувала сльози, бо такої наруги над пам’яттю її сина, вона просто не очікувала. А розпочала жінка із дня відкриття меморіальних дошок із портретами загиблих устилужан, які нещодавно встановили на будівлі Устилузької загальноосвітньої школи, там, де хлопці колись навчалися. Найперше, пані Катерину здивувало те, що місцева влада вирішила  їх відкривати не на Покрову, а днем раніше. Мотивували тим, що 14 жовтня – вихідний день, не буде діток, тобто, свято не матиме урочистого забарвлення. Хоча тих урочистостей не спостерігалося і напередодні, тобто в сам день відкриття. Дякували Валерію Діброві за те, що завдяки йому ці дошки були виготовлені, дякували за промову та матеріальну допомогу. Ось тільки чомусь міський голова Віктор Поліщук навіть й словаом не обмовився. Невже не мав що сказати? На відкриття та освячення дошок не було запрошено представників місцевих ЗМІ. Мовляв, якось все пройшло буденно та нашвидкуруч.

Але найбільше обурило матір Героя не те. Усім відомо, що нещодавно у Володимирі-Волинському оновлювали дошку пам’яті, встановлену загиблим учасникам АТО з Володимирщини. Самі світлини Героїв виготовили з металокераміки. У день освячення оновленої дошки Катерина Свищ не мала змоги приїхати у Володимир. Та й рідних загиблих із району, як потім виявилося, ніхто не запрошував. Тут, каже жінка, претензії до Володимир-Волинської міської ради виставляти не варто. Про це повинна була подбати районна влада, тобто, її керівництво. Але чомусь там або забули, або за повсякденними бюрократичними турботами просто не мало часу. І коли наступного дня Катерина приїхала до Володимира, щоб подивитися на свого сина-Героя, мало не зомліла. Інформація під фото – не відповідає дійсності, військове звання не вказано, як і те, що його нагороджено орденом. Військовий підрозділ без розшифровки, а з командира – зробили молодшого командира.

Жінка кинулася до Устилузької міської ради – там розвели руками. Мовляв,у них ніхто нічого не питав та не уточняв. Кинулася до голови районної ради Романа Гука, він також відповів, що до виготовлення дощок влада району немає жодного відношення. Це все виконувало міське управління соціального захисту населення.

Пані Катерина вирішила піти на прийом до міського голови Петра Саганюка та вилити свою біль з приводу побаченого. Довго їй довелося чекати зустрічі, бо саме в цей день Петро Данилович був на нараді в області. І тільки після 16 години вона змогла з ним зустрітися. Вислухавши жінку, міський голова відразу ж зателефонував голові Володимир-Волинської районної ради  та на підвищених тонах запитав, чому так сталося. Чому, знаючи, що виготовляють дошки, районна влада збоку мовчки спостерігала за цим процесом? Ніхто грошей не вимагав на ці портрети, просто  потрібно було проявити ініціативу, вичитати інформацію та повідомити про це рідних.

Жінка розповідає, що пізніше потрапила до іншого чиновника міської ради на прийом. Там взагалі не знали, як пояснити, те що сталося. Оправдовувалися, що пані Катерини не було в Україні, вони не знали як з нею зконтактувати.

– Невже було так важко зі мною зв’язатися? – обурюється жінка. – Просто ніхто не порахував це за потрібне.

Насамкінець, їй пообіцяли усе виправити.

Вбита горем матір не може заспокоїтися й досі. Як вона сказала: «Може моєму Сергію уже всеодно, але мені не однаково…Душа болить і сердце крається…»

Чому, навіть після такої страшної смерті молодого чоловіка, який поклав голову на цій війні, не можна по-людськи обійтися з пам’яттю про Сергія Свища? Чому матір повинна оббивати пороги та шукати тих, кому байдуже, що буде написано під портретом Героя? Невже це все залишиться без відповідного реагування?

Людмила Гнатюк

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!