От скажіть чесно, що ви донедавна знали про свято Покрови? Більшість в кращому випадку зможе назвати лише три важливих деталі. По-перше, це свято за православним календарем не є перехідним і завжди відзначається 14 жовтня. По-друге, старі люди зазвичай розповідали про те, що саме на Покрову варто чекати першого снігу – невеличкого і нетривалого, але все ж снігопаду. Метеорологічні спостереження швидше підтверджують це, ніж спростовують, але останнім часом кліматичні умови все ж змінилися в бік потепління. По-третє, у цей день особливо активні святкування влаштовували запорожці, яких оберігала Пресвята Богородиця – а саме до неї це свято має прямий стосунок.

Інших подробиць, власне, ніхто і не вимагав. Але зараз картина дещо змінилася. 14 жовтня перетворилося з релігійного свята, що охоплює лише одну конфесію, на свято державне, загальнонаціональне. Причина цих змін, звісно, є дуже і дуже сумною. Проте правда в тому, що Україні усі ці роки конче був потрібен саме такий “червоний день календаря”. Свій, український, а не змальований у сусіда. Тим більше у сусіда, який останні чверть століття (насправді значно довше, але питання зараз виключно про період незалежності) насправді лише прикидався “другом, товаришем та братом”.

Звичайно, навіть у цьому випадку нікуди не дітися від протиріч та суперечливих питань. Головне з них звучить дуже просто і передбачувано – хто підпадає під формулювання “захисник України”? Дехто пропонує за нульовим варіантом вважати такими виключно тих, хто приймав участь в активних бойових діях, перш за все на окупованих Росією територіях Донбасу. З певних ракурсів цей підхід може навіть здатися єдиним вірним – хто міг зробити більше для захисту кордонів та суверенітету держави, ніж люди зі зброєю в руках на лінії вогню? Але коли вщухають емоції та починаються думки на холодну голову, виникає бажання суттєво так розширити список причетних.

От візьмімо хоча б волонтерів, які на початкових етапах військових дій на фоні нежиттєздатності деяких державних механізмів стали незамінною ланкою захисного ланцюга. Ми говоримо про людей зі зброєю, але забуваємо, хто насправді постачав озброєння та інші важливі речі добровольцям. І не лише добровольцям – навіть воїни, що цілком офіційно були підпорядковані міністерству оборони, певний час мало що могли зробити без допомоги людей з тилу та мирних територій. Саме тому пихаті слова Петра Порошенка “ми би перемогли й без вас” так обурили суспільство. Пан президент швидко зрозумів – той, хто прилюдно заявить, що не вважає волонтерів захисниками України, першу каменюку у спину отримає від тих, кого вважає справжніми захисниками. А все тому, що не варто плутати грішне з праведним.

Знаходяться і ті, кого хвилює інший протокольний момент – навіщо, мовляв, було плодити зайві свята, якщо вже є День збройних сил України, що відзначається щорічно 6 грудня? Розумієте, проблема в тому, що не всі люди, причетні до української армії, є захисниками рідної землі. Невже за два роки хтось встиг забути, скажімо, про кримських перебіжчиків, які не подалися на материк слідом за Юлієм Мамчуром, а вирішили служити новому господарю? Отож бо й воно. Новий господар, до речі, швиденько злив ренегатів як останній непотріб: якщо людина зрадила присягу одного разу, то ніхто не дасть гарантії, що вона не зраджуватиме її знову і знову.

Ще одне нагальне питання – а чи не перетвориться з часом 14 жовтня на 23 лютого у версії 2.0? Ні, абсолютно ні. І подібні твердження мають під собою достатньо міцне підґрунтя. По-перше, так званий “день радянської армії” був вигаданим ледве не випадково та виключно через пропагандистську необхідність. День захисника України, в свою чергу, має чіткий історичний підтекст. За кілька років (якщо не раніше) герої АТО з точки зору української військової міфології точно вважатимуться наступниками та нащадками запорожців, які свого часу боронили українські землі від загарбників. По-друге, 23 лютого свого часу якось непомітно перетворилося на “всесоюзний день чоловіків”. З новим святом цього не станеться, і не лише тому, що усі бажаючі давно святкують всесвітній день чоловіків 19 листопада, а серед захисників України можна знайти і представниць протилежної статі.

Справа перш за все у данині пам’яті справжнім героям. Навіть американці – нація, що поголовно перетворюється на циніків, коли мова заходить про прибуток – мають чимало дійсно символічних та недоторканих свят. День ветеранів, що відзначається 11 листопада – це дійсно день ветеранів, а не день екстреного розпродажу китайського непотребу з символікою американських збройних сил. Здавалося б, до чого тут чорні шкарпетки, набори для гоління та дешеві одеколони, що раптово ставали у СРСР дефіцитом щороку наприкінці лютого?

Свято все ж не має бути приводом для чвар та палких дискусій. На те воно і свято. Головне – не забути привітати тих, хто дійсно заслужив на привітання цього дня.

Зі святом Захисника Вітчизни, любі мої!

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Джерело: Без Табу

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!