У Володимирі четверо жінок педагогів ідею вишивки атласними стрічками, яка стала їхнім життям, перетворили на заробіток. Їхні вишукані вбрання та аксесуари носять не тільки в Україні, а й за кордоном. У планах – створення лінії одягу. А поки «Вишиванки княжого граду» підкорюють Інтернет.

Жовтогарячі соняхи для випускниць

  Напевно переважна більшість українців має у своєму гардеробі вишиванку. З кожним роком вона все більше набирає популярності не тільки на теренах ріжного краю, а й поза його межами. Відомі дизайнери одягу використовують вишивку на своїх моделях, сукні та блузки з українським орнаментом можна бачити на світових лідерах, представниках шоу-бізнесу, політиках. Одним словом, українська вишиванка в тренді. А завдяки нашим майстриням вона урізноманітнюється та удосконалюється. Налічується немало видів вишивки: хрестиком, гладдю, бісером, машинкою… Нещодавно дізналась про ще одну – атласними стрічками. Вишуканий одяг та аксесуари нею прикрашають четверо володимирських майстринь, які об’єднались і перетворили своє хоббі у заробіток.

Ірина Смірнова, Олена Бабійчук, Інна Жукова та Анна Голюк – педагоги за фахом. Олена наразі працює в іншій сфері, а от інші жінки викладають предмети трудового навчання та образотворчого мистецтва у другій десятирічці. Мені вдалося зустрітися із ними і дізнатися про їхнє заняття.

  – Усе почалося майже п’ять років тому, якраз напередодні останнього дзвоника, – розповідає Олена. – Думали з Іриною, у що вбрати на нього своїх випускниць, адже це особливий день, тому хотілось, щоб було щось незвичне. Тож, помізкувавши, вирішили спробувати вишити блузки, де на чорному тлі жовтогарячі соняхи, але не хрестиком чи бісером, а атласними стрічками. В інтернеті подивилися на сам процес і взялися до роботи. За кілька днів блузки були готові. І коли діти приміряли їх, виникло бажання чимось доповнити. Тож знов взялись за справу, і на останній дзвоник вони мали комплекти: блузка зі спідницею та сорочка зі штанами. Сам процес захопив, і наступними шедеврами стали сукні. Друзі та знайомі, дивлячись на гардероб, і собі захотіли мати вишиванки. Так у нас з’явились перші замовлення.

 «В Ізраїлі за мою сукню давали 1000 доларів»

 – Майже та сама історія і у мене. Але ідею підкинули учні, – додає Ірина. – Оскільки я працюю вчителем образотворчого мистецтва, у новій навчальній програмі передбачені уроки вишивки атласними стрічками.  Якось у школі готувався звітний концерт і потрібні були костюми. І тут діти запропонували виготовити їх власноруч, застосувавши вишивку стрічками. Ми спробували, і це затягнуло. А на останній дзвоник питання щодо вбрання не стояло ні для мене, ні для моїх дітей. Ніколи не забуду, як мене зупиняли перехожі і запитували, де придбала блузку? А коли одного разу зайшла до «Вопаку», жінки обступили і також цікавились. Словом, тоді справила справжній фурор своїм вбранням.

І не тільки я, бо одного разу отримала замовлення від однієї бізнеследі. Потім вона розповідала, що під час перебування в Ізраїлі до неї підходили люди і просили продати сукню за тисячу доларів. Були і комплексні замовлення на цілу сім’ю. Найбільше їх надходить у сезон випускних вечорів, перших та останніх дзвоників, а також на великодні свята. У цей період нам роботи вистачає. Приємними моментами нашої творчості є фотосесія у тернопільському глянцевому журналі «Вишиванка» та участь у флешмобі, де наші фото показали у «Світському житті» з Катею Осадчою.

– Крім одягу виготовляємо жіночі сумки, чохли до мобільних телефонів, браслети, віночки, – продовжує ділитися Олена і показує вишиті сумки.Фурнітуру замовляємо по інтернету, або їздимо за нею до Луцька, Нововолинська, Рівного… Важливо, щоб вона була хорошої якості. Інакше виріб буде мати зовсім інший вигляд. Візерунки  придумуємо самі, або беремо з інтернету. Деякі замовниці приходять зі своїми побажаннями, але прислухаються і до наших порад. Оскільки шити ніхто з нас не вміє, звертаємось до професійних швачок, бо замовлення бувають різні: від простих фасонів – до складних. Памятаю, як одного разу працювали над весільним вбранням нареченої. Це, напевно, була найважча робота, бо потрібно було вишити корсет, а голка важко проходила. Тоді довго намучились, але замовлення виконали і клієнтка залишилась задоволеною.

Також шили і вишивали вбрання для нашої українки, котра вийшла заміж та проживає в одній з арабських країн. Найкраще для вишивки стрічками підходитть шифон, а ще натуральні тканини. Найважче працюється з трикотажем. У подальшому плануємо перетворити наше хоббі у бізнес. А поки працюємо лише на замовлення. Спробували реалізовувати одяг та аксесуари у магазинах, але зрозуміли, що це не вигідно, бо там величезні накрутки і ніхто не купуватиме.

  Волинські вишиванки для української Роксолани

– Продаємо вироби по Інтернету. Бо коли тільки починали, перші роботи закидали в «Однокласники», – говорить Ганна Голюк. – Звідти і дізнались про нас. Потім стали надходити замовлення і, порадившись, вирішили створити окремий сайт, де могли б їх презентувати. Так з’явились «Вишиванки княжого граду».

Моделями, які приміряли на собі вбрання, були ми і наші діти. Особливо любить позувати перед камерою моя молодша Даринка. Зараз їй чотири роки, а вперше спробувала себе у «модельній кар’єрі» в один рік. І робила це, як для такого віку, дуже професійно. А от старша вже соромиться, хоча іноді одягає вишиванки, щоб сфотографуватись для реклами суконь. Часто нас запитують: скільки часу потрібно, щоб вишити сорочку або блузку і скільки коштує праця вишивальниці? Тут можна по-різному трактувати. Все залежить від об’єму роботи і від нашої зайнятості. Бо коли, наприклад, знаходилась у декретній відпустці, могла блузку за три дні вишити. А зараз більшу половину дня займає робота, і коли приходиш додому, потрібно ще по господарству щось зробити, звичайно, що за три дні не вкладешся. Вартість самої роботи, у порівнянні з іншими видами вишивки, нічим не відрізняється, хоча процес складніший. Головне, щоб був якісний матеріал і правильно підібрані кольори. А жіночі руки все зроблять самі.

– На початку було стільки замовлень, що доводилось записувати на рік вперед, – доповнює колег Інна Жукова. – Але з початком війни на Сході їх значно поменшало. Та без роботи не сидимо і продовжуємо одягати не тільки українок, а й представниць прекрасної половини з інших країн. Чимало було замовлень з Росії, слід зауважити, що не тільки з великих міст, а з таких глибинок, про які ніколи не доводилось чути. Не дивлячись на складну ситуацію між нашими країнами, між нами, жінками, ворожості немає. Швидше – навпаки. Сукня для української Роксолани – саме так ми називали вбрання, яке замовила наша землячка, котра вийшла заміж за турка і переїхала до нього. Воно відрізнялось від усіх фасоном і елементами вишивки. Було дуже приємно, коли вона повідомила, що дуже сподобалось не тільки їй, а й чоловікові та їхнім друзям. Це для нас, майстринь, справжня винагорода. Сподіваємось, що у подальшому будемо розвиватися і далі, і можливо, створимо власну лінію одягу.

Жанна БІЛОЦЬКА

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!