Діти-прохачі… Це словосполучення якось зовсім важко в´яжеться між собою, проте такі реалії життя. В наш час діти також ходять та просять гроші. Здебільшого, це дітвора ромської національності. Але сьогодні мені хочеться розповісти про володимирського хлопчину років 12-13, який ходить і просить гроші вже років кілька. Так ненав’язливо, щодня і у всіх…

Перший раз я його зустріла на вулиці Луцькій, вранці, коли усі спішать на роботу, а діти – до школи. Вбрана дитина, із ранцем на плечах призупинилася і попросила у мене дві гривні. Звісно, на перший раз я дістала та дала йому ті дві гривні. Може мама забула на булочку дати, – спало на думку. Але наступного ранку він знову просив гроші. І так щодня. Призупинившись біля нього одного ранку, я запитала, чи не соромно ось так просити у всіх підряд гроші? Відповіді не дочекалася, хлопець повернувся та пішов геть.

Згодом змінила місце роботи, на очі він мені більше не потрапляв, тому і якось забулася якось про цього хлопчину. Донедавна. Бо добираючись одного разу ввечері додому, цього хлопчину я зустріла вже на автостанції. Він вкотре ходив між пасажирами та просив ті ж самі 2 гривні (таксу не змінив!). Не більше і не менше.

Дивує, що дитина, доглянута та нормально одягнена, ходить та просить гроші. А де ж батьки? Невже вони не знають, що їхній син поступово стає трутнем, бо таки дехто йому дає ті 2 гривні, а то й більше. І він з маленька починає усвідомлювати, що задля того аби заробити кілька гривень у день зовсім не потрібно працювати.

А де ж наші соціальні служби, люди в погонах та без? Невже їм ніколи на очі не потрапляє дитина, яка так наполегливо вже не з дня у день, а з року в рік просить гроші?

Якщо таки не потрапляє, то відповідним службам таки варто завітати на автовокзал і поспостерігати за русявим хлопчиком. Він там постійно ошивається. Можливо вам дитина скаже більше і ви дізнаєтесь що саме штовхає її «підробляти» на життя таким чином. Бо на усі наші запитання відносно його особистості, він просто чимчикує геть.

З етичних міркувань фото дитини не викладаємо, як і те, як його звати.

Людмила Гнатюк

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!