Легка атлетика завжди вважалась королевою спорту. Достеменно не можна встановити, хто і коли назвав її так, проте за багато років жоден не засумнівався у присвоєнні їй цього почесного титулу. Легка атлетика дійсно править спортивним світом, а її шанувальників стає дедалі більше. Одним із них є майстер спорту, володимирчанин Вадим Кравчук, який навчається на третьому курсі Львівського УФК. За його плечима – чимало перемог у стрибках в висоту, але він не зупиняється на досягнутому і мріє про встановлення нових рекордів. А ще, зізнається Вадим, постійно працює на помилками та інтенсивно тренується.  Зустрілися з ним під час проведення «Володимирських висот», на які він приїхав за кілька годин до початку, та домовились про зустріч. Наступного дня вже розмовляли у редакції.

– Вадиме, те, що минулого року ти представляв нашу країну у Швеції на чемпіонаті Європи,  свідчить про твої високі результати. Скільки часу займаєшся стрибками у висоту і чому обрав саме цей вид спорту?

– Атлетикою почав займатись у десять років. Тоді вперше спробував себе, стрибнувши через планку. Ніколи не забуду відчуття польоту, який тривав долі секунди, але саме цей момент і став вирішальним у моєму виборі. Бо коли ти раз спробував злетіти, вже не можеш зупинитись.

– Перша твоя перемога?

– Третє місце на чемпіонаті області,  це було в одинадцятирічному віці. Тоді я стрибнув у висоту  на 1,05 м.

– Твій особистий рекорд зараз?

– У Львові на змаганнях подолав 2,2 метра.

– Хто був твоїм першим тренером?

– Майстер спорту Михайло Захарченко, який і надалі продовжує у Володимирі-Волинському тренувати майбутніх чемпіонів.

– Відомо, що ти уже пятий рік живеш і навчаєшся у Львові. Чи не лячно було покидати у такому віці домівку і жити окремо від батьків?

– Ні. Бо побачив перспективу. У нашому місті, на жаль, немає де розвиватися, тому всі надії були на Львів. Восени переходжу на третій курс університету фізичної культури. За ці роки я став самостійним та незалежним у фінансовому плані, бо забезпечую себе сам. А це дуже важливо для чоловіка.

– Яким був твій перший заробіток?

– На одному з чемпіонатів за перемогу отримав п’ять тисяч гривень.

– Кому завдячує своїми успіхами?

– У першу чергу – батькам, які не тільки дали мені життя, а й завжди підтримували і продовжують це робити. А ще моєму першому тренеру, котрий повірив у мене. Не можу не згадати педагогів з училища, це – Мирослава Скалоцька та майстер спорту, Заслужений тренер України  Валерій Лебедюк.

 – Знаю, що тобі пропонували переїхати до США, щоб продовжити там карєру. Що стало на заваді?

– Так, дійсно мене запрошували до Америки. Вперше – до Арізони, а нещодавно надійшла пропозиція з Техасу. Поки я не готовий до таких кардинальних змін. По-перше: не хочу зраджувати свою країну, яка  переживає нелегкі часи і якою б вона не була. По-друге: для того аби поїхати до США, потрібно досконало знати мову. Звичайно, що при бажанні можна вивчити, але поки я не розглядаю пропозиції про переїзд.

– Скільки часу у тебе займають тренування?

– Близько двох-трьох годин на день, не враховуючи розминки та навчання. Тож вільного часу практично немає.

– Яку висоту потрібно було подолати, щоб потрапити до Швеції?

– Два метри дванадцять сантиметрів. Я стрибнув на три сантиметри вище. Відбір проходив у Харкові.

– Ти їздиш на змагання за кордон. Яке ставлення до українських спортсменів, враховуючи політичну ситуацію в Україні?

– Досить позитивне. Де б я не був, всюди ставляться з розумінням і підтримують нас. Додам, що не зважаючи на напружені українсько-російські стосунки, між нашими спортсменами та росіянами немає ворожості. І на чемпіонатах ми підтримуємо один одного.

– З ким, хто привернув твою увагу і зацікавив у професійному плані, тобі вдалося познайомитись на змаганнях?

–  У Польщі пощастило зустріти висотника, який стрибнув у висоту 2,43 метра. Це досить високий результат, враховуючи, що світовий рекорд становить 2,45 метра.

– Ти повернувся з Чехії, де брав участь у чемпіонаті. Яке місце здобув?

– Разом із Дмитром Дем’янюком, який до речі, мав приїхати на «Володимирські висоти», але не зміг, брав участь у комерційних стартах, де у першому та другому етапах посів друге місце.

– Напевно, у карєрі жодного спортсмена не обходиться без травм. Чи були у тебе вони і скільки часу потрібно було для відновлення?

– Я мав перелом ноги. І на те, щоб стати у стрій, мені знадобилось п’ять місяців.

– Який  граничний вік у висотників? І чи плануєш ти тренерську кар’єру у найближчому майбутньому?

– У нас пізній вид спорту і розвиваємось біля тридцяти років. Тому підкорювати висоту можна і в сорок. Наразі  у моїх планах робота над помилками, стрибки у сезоні та досягнення високих результатів. Оскільки минулий рік був олімпійським, докладатиму усіх зусиль для того, щоб  потрапити на чемпіонат Європи, який відбудеться наступного. Тож попереду – інтенсивні тренування, помножені на підкорення нових висот.

Жанна БІЛОЦЬКА

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!