У рамках проекту «Турбота взамін на любов», який став переможцем у конкурсі проектів розроблених інститутами громадянського суспільства дітей та молоді, його автор Оксана Сапіга та депутат міської ради Максим Клим’юк відвідали сім’ї, у яких виховуються діти з особливими потребами, щоб поцікавитися їхніми проблемами та посприяти у наданні допомоги.

Мрії та захоплення Віктора Кузьмука

Першою родиною, до якої завітали, стала родина Кузьмуків, де зростає одинадцятирічний Віктор, який бореться зі страшною недугую – ДЦП. Його старший брат також страждав на неї, на жаль, він помер чотири роки тому у дев’ятнадцятирічному віці. Переживши страшне горе, батьки не стали миритися з тим, що їхній єдиний син не матиме можливості ходити і розмовляти і доклали усіх зусиль, щоб Вітя став на ноги і заговорив. З ним працюють логопед, психолог, а також по кілька разів на рік він проходить курси ребалітації у санаторії «Дачне», саме там він і зробив перші кроки та промовив перше слово. Освіту здобуває за індивідуальною програмою,  вчитися йому подобається, але як говорить його мама – Людмила Євгенівна, деколи трішки лінується. Улюбленим заняттям Віті є складання конструктора, та мріє про планшет. На жаль, ця техніка є розкішшю для батьків, де працює лише голова сімейства, який взимку потрапив у ДТП і також втратив здоров’я. Крім того, хлопчина має проблеми із зором, бо нещодавно переніс операцію на очі, на черзі – наступна. Тож недешева забавка шкодитиме йому.

Тому поки він доглядає за кроликом та папугою, яких дуже любить, і допомагає мамі вишивати картини, яких у неї назбиралось кілька десятків. Найбільшою за розміром, а також найціннішою для неї серед усіх, є ікона Божої Матері, яка займає майже всю стіну невеличкої кімнати. Лише на одну рамку Людмила Євгенівна витратила 600 гривень і дуже дорожить цією роботою. Кілька її вишивок знаходяться в Італії. Вишиває вона з дититинства, але ось так по-справжньому захопилася кілька років тому. Продавати свої роботи поки не збирається, проте була б рада вишивати на замовлення, бо працювати можливості не має через хворобу Віті, а вдома готова заробляти копійку, яка не буде зайвою для сім’ї.

Смуглява красуня Єва

У неї розкосі, немов у східної красуні, очі, смуглява шкіра та довге волосся. Вона дуже любить дивитися турецькі серіали та розповідати про них, а ще є балакучою та веселою дівчинкою, не дивлячись на свою хворобу.

Єва Подзідзей народилася вагою у 700 грамів. Це були передчасні пологи і у 2006 році, зі слів її мами Світлани Леонідівни, тоді до кілограма плід не вважався дитиною. Але не дивлячись на це, Єву вдалося виходити. На жаль, на шостому місяці, лікарі діагностували у неї повний параліч і відтоді її життя проходило у лікарнях та реабілітаційних центрах. Прогнозів на те, що вона колись зможе підняти голову – не давали. Але мама не опустила рук і продовжувала шукати шляхи до одужання. Соломинкою, за яку вона схопилася, була поїздка до однієї з клінік Варшави, куди приїздили німецькі професори до пацієнтів, які страждають на цю недугу. Правда, вартість лікування – корекція хребта, вартувала 10 тисяч євро. Ці кошти нереально було знайти за п’ять днів. Довелося брати кредит та закласти будинок, де крім Єви є ще шестеро дітей. Щоправда,  для отримання позики потрібно було виписатись. Сім’я рік жила «у повітрі», не маючи змоги отримати соціальні виплати. Та це було варто того, бо сьогодні одинадцятирічна Єва не тільки піднімає голову, а й сидить та зі сторонньою підтримкою ступає.

Чотири рази на рік вона потребує реабілітації у санаторії Трускавця. Вартість лікування сягає більше десяти тисяч, і це за умови, якщо винайматимуть житло. Бо в іншому випадку потрібно буде сплатити 24 тисячі. Кошти доводиться збирати самотужки, оскільки звертатися постійно до меценатів пані Світлана не хоче. Проте дякує за підтримку Миколі Юнаку, Сергію Ковальчуку та усім, хто підтримує її. Для того аби назбирати потрібну суму, вона разом зі старшим сином Едиком розсзтавляють скриньки у магазинах та стоять із ними на митниці, в інших містах. Бо у Володимирі соромляться, бояться, що їх не зрозуміють. До слова, саме Едуард є опорою у цій великій родині, адже не тільки допомагає заробляти кошти на лікування сестрички, а й їздить із нею у санаторій. Бо мама не завжди може покинути велику сім’ю, де найменшому три рочки. Дівчинка дуже любить брата і жартує, що коли захоче одружитися, спочатку вона має оцінити його наречену.

Єва закінчує 4 клас. Навчається вдома, але на усі свята, на перший і останні дзвоники відвідує школу, разом з іншими дітками фотографується на згадку.  У їхньому будинку є тренажери, один з яких подарували їй у луцькому «Спорлайфі». Незабаром – чергова поїздка у санаторій, на яку вже збирають кошти. Світлана Леонідівна жалкує про те, що у нас немає жодної волонтерської організації, яка б займалась цим і у разі її створення готова приєднатися до неї.

Чорноокий спритник Тимофій

Цей шестирічний хлопчина, на відміну від вищевказаних дітей, вільно рухається, є досить активним, але не розмовляє. Тимофій – аутист. Його мама, Ірина Федорук, виховує ще двійко хлопчиків – трирічного та восьмирічного віку. Кілька років тому вона поховала донечку, у якої виявили атрезію жовчних шляхів. Зі слів Ірини, її стан погіршився після того, як зробили щеплення. Врятувати дитя не вдалося. Після цього випадку жінка відмовилась робити його іншим діткам. Це стало перешкодою для оформлення найменшого з них у дитячий садок.

Про те, що дитина є аутистом, Ірина дізналась, коли Тимофієві виповнилось три роки. Хлопчик не розмовляв і постійно слинив. Після багатьох обстежень у лікарнях, де довгий час не могли поставити діагноз, вони потрапили на прийом до психіатра, який діагностував аутизм.

Лікування запропонували у Затурцях, у спеціальній школі-інтернаті. Але Ірина не погодилась, бо там треба залишати його і забирати лише на вихідні. Найближчі заклади, де працюють з такими дітками, є у Луцьку та Львові. За словами жінки, там досить хороші спеціалісти, а ще там дозволяється перебування мамі разом із дитиною. Але і тут виникли перепони: відсутність коштів та нема на кого залишити її хлопчиків. Тож виходить замкнуте коло.

Усі діти, до яких завітали депутат міської ради Максим Клим’юк та кореспондент “ВолодимирМедіа” Оксана Сапіга, яка до речі є автором проекту (в схожому  вона приймала участь в якості волонтера у Чернівцях, де навчається у Національному університеті ім.Юрія Федьковича на факультеті педагогіки, психології та соціальної роботи, напрям  –  “Соціальна робота”), отримали запрошення на проведення цікавих заходів, які триватимуть до кінця літа. Усі учасники проекту отримають подарунки та допомогу. А у подальшому, як зазначив Максим Клим’юк, вони робитимуть усе можливе, щоб і надалі підтримувати ці сім’ї.

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!