У соцмережах ось уже певний період гуляє гумористичний ролик невідомого автора про ймовірних кандидатів на пост міського голови. Хоча, коли уважно подивитись, хто як зображений у ньому, не важко здогадатись, хто ж насправді його змонтував, одягнувши чорні окуляри і занадто гарно презентувавши себе у порівнянні з іншими. Але то тільки припущення…

У ролику фігурує «вісімка» претендентів, які мають намір посісти чільне місце. Деякі з них вже намагались зайняти його, але не дивлячись на усі старання, жодному з них не вдалося цього зробити. Як кажуть у народі: мало каші з’їли. І хоча, дивлячись на деяких, не скажеш, що вони голодують, проте сил таки не вистачило, щоб вмоститися на трон. А може ще не готові до такої важливої місії, як бути господарем княжого міста. Принаймні новопризначеному заступнику точно треба з’їсти не тільки каші, а й трохи солі скуштувати, щоб хоча б відчути  присмак «страв», що готуються за владними лаштунками. Нехай трохи підучиться, тоді буде видно: чи готовий він бути «шеф-кухарем володимирської пекельної кухні».

Ще одному заступнику, який, до речі, подейкують, «має родинні зв’язки» з господарем міста, крісло поки не довіряє і сам господар. Ну не вистачає йому тієї «родзинки», яка є у його наставника. А треба інколи і по столі гримнути, щоб до когось дійшло, і міцне слівце зарядити, вміти домовитись з потрібними людьми про важливі справи. А в нього все, як то кажуть, на початковій стадії…

Та головне – жити тими проблемами, які є у місті. А тут хлопець молодий, тільки дитина народилася. Своїх клопотів вистачає. Хоча, чесно кажучи, не для нього це місце виплекане. Ой, не для нього. Не дасть він ради отим горе-активістам та «м’ясорубними депутатами», які від нічого робити бігатимуть до нього з різними вимогами та претензіями та лізтимуть до хати у пошуках брудної білизни та сенсаційних матеріалів. Як нещодавно це було, коли одна «свободівка» біля паркану ледь носа не згубила, коли намагалась заглянути, що ж там шукають спецслужби.

А ось інший кандидат за таке дав би і по носі, і по зубах, і по вухах… Ще й вибачення просила за те, що порушила його спокій. Його «методи керівництва» відчули на собі і відповідальний за тепло у місті, і бізнесмен, і ще деякі містяни, які мали нагоду висказати йому своє «фе». Ну не подобається колишньому військовому, а тепер бізнесмену, власнику розважального закладу, коли хтось на нього «бочку котить» і працювати заважає. Та й як би там не було, його виборці задоволені ним. Кажуть, старається мужик, – що обіцяє, те й робить. А те, що когось за комір потягає, може так і треба. Бо зараз до деяких по-доброму не доходить.

Переконатися у цьому мав можливість інший кандидат, завжди усміхнений та веселий, котрому не поталанило з вибором політичної сили, яка після Майдану виявилась злочинною. Хоча до того нею були задоволені чимало тих, які сьогодні лають її. Деякі були як не у її складі, то на виборах від її імені так старались, що аж гай шумів. Особливо нинішні свободівці відзначились. Саме вони зараз лають того веселого «регіонала» за те, що він «тітушок» возив на Майдан. Та ніхто не поцікавиться, хто були тими «тітушками» і за скільки ж вони продалися? І чому винен тільки «веселий і винахідливий»? Хоча він може й десять разів розкаявся, що вліз не туди, куди треба, але, як кажуть, після бійки руками не махають. Та й характер у нього не такий, щоб розмахувати ними. Єдине, що залишається робити, – з усмішкою далі йти по життю і втілювати свої проекти. А там хто знає, як життя поверне.

Не знав про життєві повороти і дрібний підприємець, який тихенько торгував технікою у невеличкому магазинчику, допоки в Україну не прийшла війна, у якій він звинуватив усіх регіоналів, і особливо місцевого мецената, над головою якого висів портрет Януковича. Хоча з іншого боку, має дякувати їм усім за те, що «завдяки» «ригам» став не тільки волонтером і депутатом, а й людиною року. Хоча цей титул вартує чималих коштів. Але ж то круто у час, коли йде війна і інші волонтери не вилазять з передової, назбирати по селах картоплі, поїсти шашликів у парку, сфотографуватись біля тлумаків з консерваціями, які дали добрі люди, і прикупивши нікому непотрібні звання і славу лізти на місце господаря міста. Тут пригадуються слова Аль Пачіно з кінофільму «Адвокат диявола»: «Марнославство – мій улюблений гріх». Але не обрав чомусь його народ. Як і не обрав до ВР, надавши перевагу іншому, який ось уже кілька років «наводить порядок».

Подейкують, що на ці вибори він заручився псевдо-комбатом, який послав своїх побратимів на вірну смерть, а сам «стрілив себе в д..пу», щоб мати можливість відлежатись у лікарні. Можливо, потрібно триматись за одну нішу, а не лізти куди не треба: і дороги вказувати як латати, і паркуванням займатися, і м’ясорубки рахувати. Не царська то справа. Може тому і не посів трон до цієї пори. А удача була так близько…

Наразі волотер зайнятий боротьбою з природними відходами. Так, так, саме з ТИМ, про що ви подумали. Побачивши, як машина, яка викачує нечистоти, їде по місту у бік Устилуга, він зробив висновки, що її місткість буде виливатися у межах населеного пункту. Тож звернувся із заявою про це порушення до відділку поліції. Натомість, пан кандидат чомусь не бачить через свої дорогі окуляри, як щодня тоннами возиться той самий “продукт” з птахофабрики.

Майже її, удачу, зловив за хвіст ще один претендент на мерське крісло, який уже не вперше намагається його посісти. Але не судилося. Хоча і грошей вистачає, і зв’язків, і людям допомагає, проте жоден з методів не допоміг. А все тому, що не треба було проти господаря міста іти. Не послухав старших, пішов наперекір, та ще й розпатякав, що його змушували вступати до злочинної партії. Видно, що чоловік в армії не був, і тримати «військові таємниці» не вміє. Може варто відпочити трохи і не витрачати знову мільйонні статки на пусте діло? Бо так не довго і по світу з торбою піти.

Нинішній прихильник партії, яку «кинули» після Майдану, теж кілька разів невдало ходив на вибори. Але у нього немає стільки амбіцій, як у волонтера та бізнесмена, тому й вдовольнився чільним місцем в одній з комісій виконкому. І зараз активно готується до наступних виборів, роздаючи агітки у центрі міста.

Досить вдало розпочав свою активну діяльність з підготовки на господарське крісло кандидат в окулярах. Спочатку допомагав бідним речами, які приносили такі ж бідняки. Потім взявся хащі у селі виривати та смітники розчищати, залучивши усіх нероб міста та наводити лад з паркуванням, ганяючи за чужими автомобілями, наліплюючи їм папірці на скло. За що неодноразово йому вказували водії у «якому напрямку іти». Особливо ігнорував його депутат-забіяка, якому він і помстився, – привів поліцаїв прямісінько у зал засідань, де якраз проходила сесія. І усе це шоу знімав на камеру. Саме ця любов – підглядати за чужим життям і привела його до залу суду, де тепер намагається пояснити: навіщо було не тільки дивитися у«чужі вікна», а й виставляти це на загал, і хто дав йому на це право. Напевно, думав, що коли володітиме інформацією, володітиме світом. Та поки має купу проблем, про які скиглить на все місто, звинувачуючи того ж «дона Карлеоне» зі спецслужбами.

У тій запеклій бортьбі за «престол» фігурує ще одна кандидатка, котра, як і її деякі «пАпередники», намагалися посісти його. Але й цього разу закінчилось все тим, що сидить тепер у громадській раді у колі «любих друзів» і намагається керувати та давати цінні поради. Так і хочеться сказати: хватить, бабцю вже тієї боротьби. Бо і вік не той, і ти вже не та. За свій час нічого не зробила для міста, то вже й не зробиш. Тож займайся своїми жіночими справами і не лізь у чоловічі. Твій час, шановна, пішов. Рівно так само, як у тієї партійної лідерки, що до влади йде на «лабутенах»….

І на цьому слові, як кажуть, бувайте здорові. Вибори не за горами, тож хто сяде на трон, вирішувати нам із вами. Але перед тим, слід добре подумати.

Володимир Люстратович

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!