Початок цієї історії  датується 2011 роком, коли пенсіонерка Володимира-Волинського зі статусом члена родини, батьки якої зазнали політичних репресій, Лідія Гречаник звернулася до місцевого управління Пенсійного фонду з проханням розтлумачити розбіжність закону із урядовим документом, який передбачає  доплату у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, як це вказано в одному із пунктів ст.77  Закону України «Про пенсійне забезпечення», – розповідають активісти з´єднання борців «За справедливість».

Насправді ж їй виплачували суму, що на 190 гривень (на той час)  була меншою і становила 43,52 гривні. Проте в управлінні Пенсійного фонду на це звернення подивилися по-своєму та, керуючись чималим переліком урядових документів (серед яких і Постанова №1381  «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення»), надали відповідь, в якій азначили, що доплата до пенсії пані Гречаник обчислена відповідно до діючогозаконодавства і сума – 43,52 гривні – та, яку встановив уряд. А чому не закон?

Після довготривалого листування, яке завершилося нульовим результатом в користь Лідії Гречаник, пенсіонерка у квітні минулого року вирішила звернутися до борців за справедливість. І не помилилася, бо упродовж цього часу всі рішення на підготовлені громадськими правниками звернення та позовні заяви приймалися у користь паніЛідії. Тільки Пенсійний фонд все ніяк не хоче визнати своїх помилок та виконувати рішення судових інстанцій. Можливо, по іншому працівники фонду чинити не можуть, бо іноді  циркуляри не дозволяють. А все тому, що частенько права рука не знає, що творить ліва.  І ось вам результат: законодавчі колізії та ходіння по муках тих, які вже одного разу зазнали політичних репресій та гонінь, упродовж усього життя віддали своє здоров’я, працюючи для держави. Найгірше, що  старість зустріли із мізерними пенсіями та ще мізернішими доплатами.  

Відносно законодавчого колапсу (закон гарантує одне, а урядова постанова – зовсім інше) ми зверталися до Верховної Ради. Як же так? Чому верховенство закону  поступається урядовій постанові? Такі та їм подібні  запитання задавали ми законотворчому органу. Відповідь трохи нас шокувала та разом з тим здивувала. Голова комітету Верховної Ради пані Денисова, котра готувала відповідь, зазначила, що в нинішніх умовах кардинальне розв’язання проблеми можливе шляхом внесення комплексних, взаємопов’язаних і соціальновиважених законодавчих ініціатив, виконання яких гарантоване бюджетним фінансуванням. То у чому ж тоді справа? Зберіться та ініціюйте оте розв’язання проблеми. А чи може вона просто не на часі або не  є прерогативою копіткої праці нардепів?  

Зрозумівши, що Верховна Рада та Пенсійний фонд нам нічим не допоможе, ми безкоштовно підготували та подали від імені Лідії Гречаник позовну заяву до Володимир-Волинського міського суду. Рішення було прийнято на користь позивачки. Ось тількиПенсійний фонд все ніяк не міг заспокоїтися та подав апеляційну скаргу. Звісно, розгляд затягнувся у часі. І ось 4 квітня 2016 року Львівський апеляційний суд по справі 876/5726/15 прийняв ухвалу, якою (цитуємо результативну частину) апеляційну скаргу Пенсійного фонду залишив без задоволення, а постанову Володимир-Волинського міського суду від 7 травня 2015 року по справі 154/122/15 – без змін. Варто додати, що ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення (копії рішень обох судів додаються). Але це не означає,що місцеве управління Пенсійного фонду візьметься її зразу виконувати. Це не у його практиці, бо за цим, швидше всього, буде касаційне оскарження.  

В усій цій історії дивує позиція державних органів, які покликані стояти на захисті вразливих верств населення.  Якщо кожен пенсіонер або ті, хто згідно чинного законодавства, перебувають у відповідному статусі (реабілітований, дитина-війни, інвалід війни чи ветеран)  ось таким чином добиватимуться справедливої пенсії та доплати чи надбавки, то навіщо оті соціальні установи потрібні? Для зайвих витрат бюджетних коштів? 

 Дякуємо суддям за їх справедливість!

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!