Досить актуальним є на сьогодні питання встановлення у місті пам’ятника на честь загиблих за волю України. Ініціатор ідеї Ярослав Царук запропонував встановити меморіал з викарбуваними іменами тих, хто загинув, виборюючи незалежність держави. За його підрахунками, це близько шестисот чоловік, починаючи з війни Січових стрільців і по сьогодні. Йому вдалося особисто віднайти їхні імена. А ще, на думку відомого краєзнавця, це має бути один меморіал, а не кілька розкиданих по місту.

– Зараз у Володимирі є кілька пам’ятників героям України, які віддали своє життя за незалежність, – ділиться Ярослав Васильович. – На жаль, боротьба за неї продовжується і у наш час. Заразом із тим, з’являються нові імена борців, які мають бути увіковічнені.  Пропоную встановити один меморіал, на якому в алфавітному порядку викарбувати імена усіх полеглих, починаючи з 1918 року,  вказавши дати народження та смерті, а також місце, де кожен із них народився. Вважаю, що встановивши один пам’ятник у місті, люди вшановуватимуть героїв, збираючись усі біля нього. Це дозволить поєднати історію багатьох поколінь.

Одним із варіантів місця його встановлення є сквер по вулиці Героїв Небесної Сотні. Та перед тим потрібно буде демонтувати інший – князям Васильку і Данилку і перенести його ближче до історичного музею. Думки людей розділилися: одні виступають «за» встановлення пам’ятника, інші – проти, також є ті, кому не подобається макет, а деякі вважають, що це не на часі, бо триває війна і є куди гроші витрачати.

Директор історичного музею Володимир Стемковський, думкою якого поцікавилась, вважає, що такий меморіал повинен бути у місті, але після того, як закінчиться війна і Президент України привселюдно зачитає список усіх загиблих у ній, а їхні  рідні отримають компенсації та пільги, які належать їм  згідно закону. А поки тривають бойові дії на Сході і продовжують гинути люди, ні про який пам’ятник не може бути й мови. Після Другої Світової їх починали встановлювати через шість-сім років, а не під час ведення бойових дій. Щодо розташування меморіалу, на думку пана Володимира, він повинен знаходитись на місці військово-патріотичного виховання молоді, а ним є територія військомату, біля якого знаходиться величезний парк. До речі, у ньому жодного пам’ятника не має. І було б добре, коли б під час призовних комісій майбутнім захисникам розповідали про тих, хто захищав свою країну, не зрадивши присязі. Це для них слугувало б прикладом і надихало на подвиги.

  Голова Володимир-Волинської районної ради Роман Гук переконаний, що з цим питання слід зачекати. «Коли додому повернеться останній солдат, а Україна поверне контроль над своїми кордонами і ми знатимемо імена усіх загиблих на цій  війні, тоді й можна буде говорити про меморіал», – говорить він. І додає, що до обговорення макету пам’ятника і місця його встановлення потрібно залучити тих, хто був на війні і бачив ті жахіття, які там відбувалися. У них також є своя думка, яка має бути прийнята до уваги у першу чергу.

 Волонтер та військовослужбовець Роман Мартинюк також вважає, що встановлення пам’ятника поки не на часі, хоча він має бути. Найперше через продовження бойових дій. Другою причиною є невизначена кількість загиблих. А ще чимало сьогодні хлопців вважається зниклими безвісти та перебувають у полоні. А ось страховий менеджер Юлія Новосад говорить про те, що поки тривають бойові дії, кошти, заплановані на встановлення меморіалу, варто використати для потреб армії. А вже коли війна закінчиться, тоді можна буде вести мову про увіковічення борців за свободу. Переконана, рідні та близькі їх будуть вдячні за це. Відома у місті громадська діячка Антоніна Солодуха виступає за встановлення меморіалу у парку «Слов’янський». Проте його макет не зовсім доречний, оскільки на ньому зображені щити, Та, починаючи з 20-х років минулого століття і до сьогодення, бійці воювали і продовжують це робити іншою зброєю. Тож автору потрібно взяти це до уваги. Зі слів пані Антоніни, вона особисто допомагала Ярославу Царуку у зборі інформації щодо загиблих і володіє списком імен борців за волю України, починаючи з часів Січових Стрільців. Тож радить прислухатись до його ідеї та закарбувати усі імена, щоб нащадки знали про своїх героїв, а пам’ять про них жила довгі роки.

Скільки людей – стільки й думок. Дискусії щодо макету та місцезнаходження майбутнього меморіалу тривають. Коли і де він буде встановлений, покаже час. Та все ж варто задуматись: чи потрібно це робити зараз, коли батьки ще чекають додому синів, які вважаються зниклими? Коли Україна продовжує оплакувати своїх дітей, котрі майже щодня гинуть за нашу з вами свободу. Скільки їх ще віддасть своє життя на буремному Сході? І допоки триватиме АТО, яка вже давно переросла у війну? Цього ніхто не знає. На мою думку, увіковічнити імена героїв у нас буде час. Головне, щоб нікого не забути.

Жанна БІЛОЦЬКА

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!