– Ти не хочеш посповідатися? – запитала мене тітка Ірина.

– Ні. Не хочу. Бо все одно священикові не розкажу про усі гріхи, які назбирались. Не можу я отак за хвилину очистити душу перед незнайомою людиною.

– Але ж важливим є не тільки сповідь, а  й Святе причастя, – не вгавала тітка.

– Згідна. Та як можна причащатись без щирої сповіді? Та й не лежить у мене душа до вашого священика.

– А чого ви так не любите його? Він же простий та невибагливий у нас. Статків не нажив великих, та й приход маленький. Ось уже кілька років збираємо гроші, щоб добудувати церкву.

– Мені не треба його любити чи не любити. Просто не лежить душа до нього. Ви може й збираєте, а він – сумніваюсь. Бо величезну суму кредиту і просить тепер у людей, щоб сплатили за нього.

– Та тож він на церкву напевно брав.

– А чому вона й досі не добудована?

– Бо не вистачає цих коштів. Все ж таке дороге.

– А будинок за що будує собі?

– Та який там будинок? Проста хата, як і в більшості з нас. А на будівництво храму усім миром складаємось. Та й самого ж священика маємо утримувати. А ще, щоб допомогти побудувати храм, одна парафіянка свій будинок заклала під заставу банку.

– А навіщо вона це зробила?

– Бо ж треба храм будувати. Проте, зараз вимагає від батюшки, щоб той виплачував. Бо ж то він так порадив їй. А той не має чим.

– А де ж ті гроші, які вона віддала йому на церкву?

– Так то ж і будуємо за них. Правда, їх мало. Мені також пропонував закласти свою хату. Але я не одна є співвласницею, тож не можу цього зробити.

– А чим віддаватимете борги, коли лише на пенсію живете?

– Не знаю… Але ж треба церкву будувати.

– А батюшка ваш чому свій будинок не закладе під заставу?

– А де ж він з тої малої зарплатні, яку ми йому платимо, візьме чим платити?

– А ви, значить, зі своєї пенсії матимете чим? А як без хати залишитесь, що робитимете?

-…?

Жанна Білоцька

 

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!