На одній з його картин зображено пишну яблуню зі смачними стиглими яблуками, бабусю, маму і онучку, які збирають ці плоди. Цією роботою художник хотів показати, що життя однієї людини – коротке і швидкоплинне, а рід людський – вічний. Картина Миколи Рокицького « Під яблунею» зберігається у Львівському Національному музеї імені Андрія Шептицького.

Микола Андрійович Рокицький народився 6 квітня 1901 року у селі Заріччя. Його батько був сільським мельником. Талановитий юнак навчався у Володимир-Волинській чоловічій гімназії. До речі будівля де розміщувалась колись гімназія збереглася і донині. Розташована вона по вулиці Драгоманова, на її фасаді – меморіальна дошка з барельєфом Миколи Рокицького.

З початком Першої Світової війни родина Рокицьких була евакуйована до Києва. Згодом художник з приязню згадував про свого  шкільного вчителя малювання, який помітив його талант і заохочував хлопця розвивати свої здібності. Микола працював у майстернях, виготовляв агітаційні плакати, які були популярними на той час.

У 1917 році в Києві було створено Українську Академію мистецтв, яку очолив відомий художник-графік Георгій Нарбут. То була непроста пора – революція, згодом громадянська війна, голод, розруха, боротьба за виживання, часта зміна влади, але викладачі академії попри все намагалися прищепити студентам любов до прекрасного, до мистецтва.

У 1920-1927 роках Микола Рокицький також навчався в Академії, його наставником був професор Михайло Бойчук, який намагався передати своє вміння до створення монументальних робіт, використовуючи прийоми візантійського живопису і закономірності фресок доби Проторенесансу в Італії та канони староукраїнського мистецтва через які зображували тогочасну дійсність.

Свою педагогічну діяльність Микола Рокицький розпочав, ще будучи студентом: він викладав малювання у Київській трудовій експерементальній школі № 61 імені Івана Франка. Разом з ним там вчителювали інші видатні діячі української культури, зокрема, українську мову і літературу викладали письменник Степан Васильченко і поетеса Олена Журлива, музиці дітей навчав Микола Тараканов – майбутній хормейстер Київської опери. У новому приміщенні школи Рокицькому дали майстерню, де він і створив свою знамениту роботу «Під яблунею».

У 1927році митець виконує дипломну роботу – фреску «Зміна» – на ній відтворює образи людей праці – мужніх, енергійних. У 1927році він бере активну участь у Всесоюзній ювілейній виставці «Мистецтво народів СРСР».

У 1928 році велика група майстрів монументального живопису з Київського художнього інституту під керівництвом професора Михайла Бойчука бере участь у розписуванні Селянського санаторію на Хаджибеєвському лимані поблизу Одеси. Був серед них і Микола Рокицький. Тематика цих розписів – зображення минулого життя селянства і «нове соціалістичне життя українського села». Микола Андрійович був одним із кращих майстрів пензля, який зробив значний внесок у розвиток портретної фрески. Він створив такі чудові фрески як цикл «Доменники»(«Доменник», «Ковалі»), «Автопортрет», « Жіночий портрет», « Оборона Луганська», « Похорони бойового товариша». Помітно, що кожне обличчя на згаданих роботах – неповторне, відчувається знання автором психології людини. Поверхня фресок – матова, кольори – рожево-брунатні і завдяки цьому відчувається благородне звучання.

У 1937 році Михайло Бойчук та багато його учнів були піддані репресіям і знищені. Основна причина насправді полягала в тому, що на своїх роботах вони не зображували «великого вождя» Йосипа Сталіна. Микола Рокицький дивом уникнув фізичного знищення, часто змінював місце роботи і жив у постійному страху. У передвоєнний час митець працює над тематичними ескізами, якими в той час оздоблювали громадські приміщення.

З початком Другої Світової війни художник іде добровольцем на фронт, захищати Батьківщину, але потрапляє в полон, перебуває у концтаборі, пізніше – утікає. Проте, здоров‛я митця було підірване і він помирає 11 лютого 1944 року. Похований Микола Рокицький на Лук҆янівському цвинтарі у Києві.

Володимирчани бережуть пам’ять про видатного земляка: творчість митця вивчають вихованці місцевої художньої школи, директор школи Адам Михалик зустрічався свого часу з донькою художника Майєю, а у рідному селі живописця – Заріччі – одна з вулиць носить ім’я Миколи Рокицького.  Художник прожив коротке життя, але залишив нащадкам потужну творчу спадщину.

Цьогоріч минає 105 літ від дня його народження. Митець мудро зауважив про те, що кожен повинен залишити по собі слід у творчості, а історія, або прийме, або ж відкине зроблене. Безперечно, творчість волинянина Миколи Рокицького житиме у віках.

Богдан Янович,

науковий співробітник Володимир-Волинського

історичного музею імені Омеляна Дверницького

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!