11 березня цього року в одній з місцевих газет була опублікована стаття «Рибалка в Україні регулюється законодавством» про можливість любительської (читай –безкоштовної) рибалки на орендованих для рибогосподарської діяльності ставках. В цій статті автор – директор центру з надання безплатної вторинної правової допомоги Наталія Смолярчук, -стверджувала, що орендар не має права забороняти любительське рибальство на орендованій водоймі. В статті також йшлося про те, що категорично заборонено встановлювати плату з рибалок-любителів. На думку автора, такий стан речей випливає з права загального водокористування, яке гарантоване законодавством.

На нашу думку, такі висновки, – приходь на орендований ставок, роби, що хочеш, лови де хочеш, бери рибу яку хочеш і скільки захочеш, тому що тепер у тебе є право загального водокористування, – ведуть не до зняття соціальної напруги в селах, а навпаки, до її підвищення.

Важко собі уявити, що до фермера який займається  вирощуванням сільськогосподарських тварин, або птиці може зайти будь-хто і взяти  те, що вирощує цей фермер, безоплатно.

Хотілось би нагадати про те, що рибництво (вирощування товарної риби) – це важка і дуже часто невдячна праця, яка потребує значних капіталовкладень: на зариблення, годування риби, хімічну меліорацію, вироблення численних проектів, дозволів, режимів, обгрунтувань, орендну плату за землю та водне плесо, заробітну плату працівників, плату за спецводокористування (спуск ставків). Не говорячи вже про витрати на облаштування прилеглої території. І це при тому, що ці чималі кошти орендар вкладає не у свою власність (не слід забувати що водний об’єкт перебуває у нього лише в тимчасовому користуванні). До того ж ця діяльність, не зважаючи на свою суспільну корисність (забезпечення населення рибопродуктами), провадиться у стані перманентної війни з численними контролюючими органами. Іноді ситуації доходять до абсурду, зокрема, коли представник одного із дуже шанованих органів дозволяє собі штрафувати орендаря водойми за вилов у його ж ставку ним же вселеної та вирощеної риби непогодженими з рибоохороною знаряддями лову.

Тому, займатись рибництвом, за умов вищезазначеного права загального водокористування, як його собі уявляє автор згаданої статті, втрачає будь-який сенс і відіб’є бажання будь-кому вкладати у цю галузь свої кошти.   

У зв´язку з цим дозволимо собі нагадати, що право загального водокористування стосується виключно природних водойм (річок, озер,

водосховищ, тощо), які заселені дикою рибою, яка перебуває у стані природної волі, але аж ніяк не на орендованих для рибництва (аквакультури) ставків!

Законом України «Про аквакультуру» розділяються самі поняття «об’єкти аквакультури» і «водні біоресурси». Так об’єкти аквакультури – це риба та інші гідробіонти, які штучно вирощені та є власністю суб’єкта аквакультури (орендаря), тобто не підпадають під визначення загального або спеціального водокористування (вилову або добуванню водних біоресурсів).

 Визначення терміну водні біоресурси викладено у Законі України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів». Саме водні біоресурси (а не об’єкти аквакультури), відповідно до законодавства, можуть бути вилучені (добуті) з водних об’єктів у порядку загального або спеціального використання, тобто, в результаті промислового,  любительського або спортивного рибальства.

Разом з тим, статтею 13 Закону України «Про аквакультуру» регламентовано такий напрям аквакультури, як надання рекреаційних послуг. Суб’єктом аквакультури в межах наданої йому у користування водойми можуть надаватися рекреаційні послуги, в тому числі послуги на вилов об’єктів аквакультури, на платній або безоплатній основі. Місця таких послуг, порядок їх надання визначаються суб’єктом аквакультури, тобто орендарем водного об’єкту.

 Крім того, статею 47 Водного кодексу України  передбачена можливість та порядок обмеження права загального водокористування на інших орендованих водоймах. 

Відповідно до положень зазначеної статті на водних об’єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об’єкт в оренду, що може бути врегульовано у договорі оренди або у додатковій угоді між ними.  Орендарі мають право частково або повністю обмежити право загального водокористування, зокрема любительське і спортивне рибальство це робиться  з метою уникнення випадків нанесення збитків їх рибогосподарській діяльності.

Аналогійчної позиції дотримуєтьсяя Державне агентство рибного господарства України.

А тому громадяни, перед тим, як рибалити в орендованих водних об’єктах (субєктів аквакультури-рибництва), повинні з’ясувати в орендаря  чи  є обмеження щодо загального водокористування (в тому числі любительське та спортивне рибальство) на даній водоймі, чи його немає, чи дозволена платна чи безоплатна рибалка. Бажано, щоб така інформація розміщувалась орендарями на інформаційних щитах, щоб уникнути зайвих непорозумінь.

І в жодному випадку, рибалка-любитель не вправі вимагати будь-які документи про оренду чи зариблення ставка, оскільки така вимога законодавством взагалі не передбачена. Для цього є відповідні контролюючі органи, компетенція яких визначена законодавстом.

Олександр Шаріков, голова  Асоціації

орендарів водних об´єктів

«Волинська риба»                                                                                

 

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!