Перша наша зустріч із В’ячеславом Католиком відбулася кілька років тому. Ми тоді готували з ним інтерв’ю, як із наймолодшим головою сільської ради Володимир-Волинського району. Враження після зустрічі залишилися лише позитивні. Грандіозні плани, креативний підхід до вирішення багатьох проблем, далекоглядність та освіченість  –  це далеко не все, що характеризує  В’ячеслава Артуровича, якому на минулих виборах до місцевих рад, об’єднана громада 17 сіл (Зимнівської, Селецької, Бубнівської та Льотничівської та інших) – довірила очолити її на найближчі кілька літ.

Як нині живе об’єднана громада? Як вдається втілити задумане та витримати шалений темп реорганізаційних процесів? Що планується та чи усе вдається? Саме з таким набором питань  звернулися ми до голови Зимнівської об’єднаної громади В’ячеслава Католика.

– В´ячеславе Артуровичу, то хто ж був ініціатором утворення Зимнівської об’єднаної територіальної громади?

– Ця ініціатива пішла особисто від мене. Коли мене вперше обрали сільським головою, я побачив, що така структура як роздрібнені сільські ради є досить неефективною. Сільські голови (нехай не ображаються) на той час виконували роль, таких собі, «весільних генералів» та боялися приймати якісь радикальні рішення. Це мене завжди дивувало, адже завжди переконаний в одному: якщо тобі довіряють люди очолювати громаду, ти повинен нести велику відповідальність та уміти приймати будь-які рішення. Найбільше мене дратувало, коли посадовці іноді вставляли палки в колеса, бо просто звикли працювати за старими канонами. Скажу відверто, цю реформу я вже давно чекав. Особливо після того, як я побачив її ефективність у сусідній Польщі.

– А у Вас не виникала думка приєднатися до Володимира-Волинського?

Звісно, за близькістю території, нормального транспортного сполучення ми ідеально підходимо для об’єднання із містом. Тому така думка не могла не виникати. Але питання стояло в іншому: чи потрібні ми місту?  Крім того, сільська  громада не дуже спішила приєднуватися до Володимира. Всі розуміли, що якщо б на розвиток інфраструктури міста виділялися кошти, то Зимне і прилеглі села, я припускаю, навряд чи отримували б рівноцінні капіталовкладення у свій розвиток.

– А льотничівська громада як дивилася на її приєднання до Зимного? Адже там теж велика територія та ще й найбільш наближена до Володимира-Волинського?

– Були різні думки. Скажу відверто, я і не припускав, що там протягом багатьох років  назбирається стільки проблем. Не буду їх деталізувати та навіть у чомусь звинувачувати сільського голову. Він не винен у тому, що принцип формування бюджету на той час був недосконалим. Я надіюся, що всі ці проблеми поступово будуть подолані. Нині просто їх  легше вирішувати, бо не буде прямого втручання районного керівництва, яке, проживаючи у місті, рідко коли навіть заглядає у села та цікавиться їхніми проблемами. Керівник повинен жити в громаді, перейматися її проблемами та знати їх до найдрібніших деталей.  Окремо хочеться сказати про бюджет та його використання. Вже набридло ходити з протягненою рукою та апелювати до району чи навіть до Києва. Тільки на місцях керівник громади може раціонально використовувати кошти та найкраще знати, куди їх у першу чергу направити. І, найголовніше, контроль за виконанням робіт та використання коштів. Даруйте, нікому з наших керівників ніколи не було цікаво, як в селі проведено ремонт дороги, клубу, школи. Їм тут не жити, тому вони цим ніколи цікавитись не будуть.

– Розкажіть як формуєте новий штат Зимнівської об´єднаної громади?

– Скажу відразу, що порівнюючи із загальною штатною чисельністю, яка була до того сформована в чотирьох сільських радах, в об’єднаній громаді вона збільшена лише на 5 штатних одиниць. Усі працівники мають чіткий напрямок роботи. Поряд з тим, я вимагатиму від кожного працівника максимум віддачі, підвищення кваліфікації та професійності. Все тому, що практично усі функції, які донедавна виконували районні структури, будуть передані нам, на місця. Прикладом цього є створення на території нашої громади ЦНАП, де кожний житель отримає максимум адміністративних послуг. Крім того, його відокремлені підрозділи функціонуватимуть у селах Бубнів, Селець та Льотниче. В подальшому планую ввести посаду нотаріуса. Також надіюся на своїх  помічників – сільських старостів – колишніх голів сільських рад.

– Чи відбуватимуться на території громади оптимізаційні процеси в галузі культури, освіти чи медицини?

– Скажу відверто, що процес оптимізації запуститься тоді, коли ми вивчимо думку людей. Коли стане відомо що дехто із працівників отримує непогану заробітну плату, а їхньої роботи не видно взагалі, то, напевно, громада ніколи не дасть згоду на функціонування такого закладу. Для прикладу: що краще, зробити хорошу дорогу в селі чи утримувати вічно зачинений клуб або бібліотеку? Розумієте про що я?

– Як нині фінансуються громади?

– Приємно відмітити, що за надходженням та використанням фінансів нині здійснюється постійний контроль наших місцевих депутатів. Як я кажу, увімкнувся калькулятор і ми рахуємо кожну копійку. Бюджет об’єднаної громади становить 31 мільйон гривень, з яких понад 5 мільйонів – кошти громади, решта – субвенції державного бюджету на виконання делегованих повноважень (медицина, соціальний захист, освіта). Надлишок коштів освітньої субвенції ми будемо скеровувати на капітальні видатки, зокрема на заміну вікон у Бубнівській та Льотничівській школах. На часі заміна каналізації в Льотничівській школі. Роботи дуже багато по цьому навчальному закладі, оскільки (вважаю це значним прорахунком)  за рахунок великих шкіл утримувалися малокомплектні школи.  Я намагатимуся прикласти максимум зусиль, щоб діти в школах об’єднаної громади отримували знання, не гірші ніж в школах міста.

– В´ячеславе Артуровичу, якими будуть ваші перші реальні кроки на посаді голови об’єднаної громади?

– Нині ми чекаємо субвенцію із державного бюджету, яку плануємо використати на ремонт доріг. Найперше планую зробити нормальний доїзд до того ж Сельця, Льотничого та Бубнова.

У планах – переселення до будинку культури, там вже проводиться ремонт. Меблі та оргтехніку для ЦНАП ми отримали за грандовою програмою Канадського фонду підтримки місцевих ініціатив.

– Щось помінялося у вашому графіку роботи вже на новій посаді?

– Я звик до постійного руху і вже без цього не можу. Під лежачий камінь, як то кажуть, вода не тече. Роботи прибавилося на добрий порядок, бо те, що вже давно вивчено в районі, нами тільки започатковується, вивчається, складається та втілюється. Звісно, хочеться більше часу приділяти дітям, дружині, але поки що з цим важко. Мої діти практично відкривають дитячий садочок та закривають. Завідуюча вже до цього звикла.

На завершення розмови В’ячеслав Католик зазначив, що намагатиметься не приймати жодних рішень, які б зашкодили громаді або ж зачепили її інтереси. Бо громада, її проблеми та достаток  – основне, що має турбувати його, як голову.

Людмила Гнатюк

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!