Найбільш обговорюваним питанням, яке й досі не сходить з вуст багатьох українців, є питання децентралізації. Що ж це за шлях, який ми вже фактично обрали? Нагадаємо, що децентралізація передбачає створення фінансово незалежних громад, які зможуть самостійно і на належному рівні утримувати дитячі садки і школи, амбулаторії, будинки культури і клуби, дороги, інфраструктуру. Але це ідеальний варіант децентралізації. А як бути громаді, до якої хочуть приєднатися кілька глухих сіл, де немає нормальної дороги, куди рідко доходить автобус, хліб завозять по визначених днях, а що таке робоче місце – забули вже усі, хто там залишився виживати. А молодь з цих сіл вже виїхала давним-давно, бо не бачить там майбутнього ні для себе ні для своїх дітей. Аби дитині дістатися до школи, слід самотужки подолати кілька кілометрів, бо шкільні автобуси схожі на старі зламки, до того ж їх немає чим заправити. Одним словом, повний морок та жодної перспективи на краще життя.

У нашому районі вже створено дві об’єднані територіальні громади, про них ми розповімо трохи згодом. Нині ж хочеться акцентувати увагу на сільських радах, прилеглих до міста Володимира-Волинського і, які, свого часу, міська влада (в кулуарах та відкрито) прагнула приєднати до міста. А чому б ні? Кому завадять вільні землі та більш-менш розвинена інфраструктура. І ось, здавалося, трапилася дуже хороша нагода – в країні розпочалася адмінреформа. Тільки йди із пропозиціями до сільської громади та втілюй бажане в життя! Але, як з´ясувалося, усе відбулося з точністю до навпаки.

Зарічанський сільський голова Ігор Пальонка розповів нам, що вже у цьому році відбудеться об’єднання двох громад – Зарічанської та Ласківської. Здавалося б, навіщо об’єднуватися із не надто самодостатньою у фінансовому плані громадою у той час, коли поряд  місто обласного підпорядкування із самодостатнім бюджетом? Варто перетнути міст – і ти вже володимирчанин. На це у пана Пальонки своя, цікава відповідь. Він сказав, що сільська громада навіть не прагне приєднуватися до міської, зарічанці воліють аби їхнє село так і залишилося селом, а не частиною міста.  А на запитання чи були пропозиції від міської влади приєднатися у рамках децентралізації до міста,  пан Ігор коротко відповів: «Ні». Дивно, правда?

У подальшій розмові, голова Зарічанської громади зазначив, що завдяки приєднанню Ласківської сільської ради до Зарічанської, відбудеться додаткове наповнення бюджету від податку на доходи фізичних осіб в середньому до 5 мільйонів в рік. Звідки така сума? Все просто: на території сусідньої сільської громади функціонує ряд пташників, де відповідно працює сотні людей. Значить і податок із зарплати йтиме в бюджет громади. Вже об’єднаної.

Ще однією громадою, яка своєю територією дотична до міста і яка ідеально підходила для приєднання до міської,  є Льотничівська сільська рада. Тим більше що селище цегельного заводу, яке відповідно генплану міста є територією Володимира-Волинського, розташоване аж за Льотничем. Якщо межею між Володимиром та Заріччям є міст, то між містом і  Льотниче – залізничний переїзд. Невже сільська громада Льотничого не виявили бажання приєднатися до міста та зажити вже в новій для себе іпостасі городянина?  Тим більше, що децентралізація у деякій мірі задовольнила не всіх льотничанців, бо центром об’єднаної громади стало село Зимне, а не Льотниче.

Нині там вже немає сільського голови, він пішов на заслужений відпочинок. Тому поспілкуватися довелося із працівником сільської ради, який просив не називати його імені, бо нині такі часи, що правда не всім до вподоби. Із розмови стало відомо що в громаді витали різноманітні думки, хоча більшість мешканців  Льотничівської сільської ради таки бажали приєднання до міста. І якби в той час від міської влади прозвучала зустрічна пропозиція, ця громада вже давно була б у складі Володимира-Волинського. А натомість представники районної влади активно втілювали реформу у життя, проводили збори з жителями окремих сіл та пояснювали увесь позитив приєднання до Зимнівської громади.

Роботу зробили, когось уже об’єднали, хтось ще думає, а хтось уже встиг навіть розчаруватися, бо, наприклад, декому з селян не дуже подабається добиратися із Поничева до Зимного за якимось папірцем або ж довідкою. Далеченько та ще й, якщо громадським транспортом,  з кількома пересадками.

А міська влада, просто кажучи, прогавила шанс приєднати до міста громаду більш-менш розвинену в плані інфраструктури та з чималим запасом землі. Дивує пасивність. А може  надіялися на те що селяни самі прийдуть із чолобитною?

Людмила Гнатюк

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!